Завершився ІV Відкритий конкурс театрально-сценічного мистецтва малих форм «ЛЕТИ!»
Шановні учасники конкурсу, викладачі, журі! Вітаємо вас із завершенням IV Відкритого конкурсу театрально-сценічного мистецтва малих форм «ЛЕТИ!», який проходив 25-27 березня 2023 року.
У конкурсі взяли участь учні мистецьких шкіл, студій, палаців та центрів дитячої творчості із різних міст України – Харкова, Києва, Дніпра, Конотопа та областей – Харківської, Сумської, Дніпропетровської, Тернопільської.
Ми вдячні кожному учаснику, який взяв участь у конкурсі. Ваші виступи та роботи стали не тільки проявом мистецтва, але й свідченням про те, як важливо для всіх нас мати можливість виражати себе та ділитися своїм талантом.
Дякуємо всім за участь та підтримку конкурсу «ЛЕТИ!», а також всім, хто допомагав його провести. Нехай мистецтво завжди буде поруч з нами та приносить радість і задоволення всім навколо.
Бажаємо учасникам подальших успіхів у творчості і, незалежно від результатів конкурсу, віримо у ваш потенціал та безмежні можливості!
Відео на нашому каналі YouTube дивитись тут
Нашу сторінку Facebook дивитись тут
Нашу сторінку Instagram дивитись тут
Чи можна сказати, що все наше життя — це гра? Звичайно ж! І ми, діти, знаємо це краще за інших! А щоб вміти жити легко та з посмішкою долати всі труднощі та перешкоди, ми навчаємося цьому в нашій Школі сучасних театрально-сценічних напрямів. Це наш майданчик для злету, саме тут ми втілюємо свої мрії, створюємо й перетворюємо світ навколо, спілкуємося, обмінюємося своїми враженнями, товаришуємо, співпрацюємо! І вдосконалюємося!
Так, тепер я, ШСТСН, така. Це зараз я маю вигляд такого собі казкового палацу, що світиться яскравими різнокольоровими ліхтариками, розливаючи своє світло навколо. Але колись давно, у 90-і роки, я була звичайнісіньким будинком, сірим та непримітним. Поодиноко живучи, сумувала й не сподівалася відчути радість, світло й свято у своєму житті. Навколо розташовувалися такі ж нерадісні сірі споруди.
Але інколи я чула дитячий сміх і гомін. Це діти, повертаючись зі школи, проходили через мій зарісший травою дворик. Тоді всередині моїх кімнат теплішало, навіть кватирка відчинялась і заклично хлопала: так вітер допомагав мені привернути увагу дітей. Бо я дуже люблю дітей і мріяла, що вони прийдуть до цих кімнат і заповнять їх своїм сміхом і своїми веселощами. Але повз нас із вітром малеча просто проходила не дивлячись. Розумію, дійсно, на що ж тут дивитися? Так минало моє життя.
Але одного похмурого дня в моїй вітальні ввімкнулося світло. Так, хтось увімкнув одну лампочку. А потім ще одну, ще і ще. Я почула легку ходу, ходу жінки. Вона зазирала до всіх моїх приміщень, вмикала світло, відчиняла двері. Я відразу відчула свіже повітря. Стало світло й радісно. Так вперше я познайомилася з нашим майбутнім, а далі й незмінним директором — Зінаїдою Миколаївною Мурзіною. Вона стала моєю душею, вона оживила мене, вдихнувши в мене життя. Це у вас, людей, душа народжується одночасно з тілом. Мої ж цеглинки ожили тільки з приходом цієї дорогої для нас людини. У моєму житті сталося диво. Це вона зробила усе можливе й неможливе, особливо в той складний час 90-х! Тому що мрія Зінаїди Миколаївни — зробити мене та дітей щасливішими, чинити добро.
Тепер до мене приходять маленькі та великі учні, як ми й мріяли. Тепер я ШКОЛА. Мій непривітний нудний фасад оздоблено яскравими кольорами, а доріжки заасфальтовані. Травичці й квітам теж знайшлося місце. Особливо багато рослин усередині: у класах, коридорах. А з вітром ми й досі товаришуємо. Залітає частенько до мене.
Тепер нашому директорові допомагає надійна команда однодумців: старший помічник (завуч школи) Наталія Василівна Лютих, завідувачі відділень та, звичайно ж, педагоги, чию підтримку й любов відчутно постійно.
Я з’явилася в непростий час, але, незважаючи ні на що, як допитлива дитина, наполегливо розвивалася, стаючи впевненіше й доросліше. Саме тоді були закладені найважливіші цеглинки, на які я опираюсь: професіоналізм, індивідуальний підхід і творчий погляд! Завдяки керівництву, я стала рости й розвиватися, із театральної студії перетворилася в школу мистецтв, а зі школи мистецтв — у Школу сучасних театрально-сценічних напрямів.
Увесь цей час розвивалися та співпрацювали театральне, хореографічне, музичне та художнє відділення.
А в 1996 -1997 роках у наших театралів виникла ідея започаткувати телепередачу «Дитячий час», яка виходила на екрани в ефірі харківського телеканалу «Оріон». Тоді й з’явилася необхідність створення телевізійного відділення, де б діти навчалися режисерській, операторській, дикторській майстерності та ще багатьом корисним навичкам, які знадобляться у майбутній професії.
Зараз у нас є прекрасна телестудія «Наш світ», яка росте та розвивається. Це творча лабораторія нашого відділення, де з’являються й утілюються в життя цікаві ідеї та задуми.
Навчившись поводитися з камерою, мої учні спалахнули ідеєю створення нового відділення — мультиплікаційного. Їм як справжнім магам подобається оживляти намальованих персонажів, наділяти їх характерами, історіями й емоціями. Чи це не справжнє диво?
Думаю, ви знаєте, що зі своїми виставами, танцювальними й вокальними номерами, художніми роботами та фільмами діти багато разів брали участь у різних фестивалях, перемагали в міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Але ж головне це те, чого мої відвідувачі навчилися та скільки всього побачили. Адже попереду ціле життя, у яке ми будемо грати, досліджуючи, створюючи, радіючи.
Дівчата й хлопці, отримавши таку серйозну підготовку, у подальшому стануть акторами, художниками, музикантами, танцюристами, мультиплікаторами, тележурналістами або режисерами. Мої учні навчаються бачити творчість і мистецтво всюди, навчаються ставитися до життя з посмішкою та гумором, працювати в команді, товаришувати й жити в гармонії з собою та тими людьми, що оточують!