Главная страница » Батькам » Роздуми про дитячий театр

РОЗДУМИ ПРО ДИТЯЧИЙ ТЕАТР

Стаття директора Школи сучасних театрально-сценічних напрямів Зінаїди Миколаївни Мурзіної.

Багаторічний досвід роботи з дитячими творчими колективами свідчить про те, що дитина при вмілому керівництві вчителя здатна створювати повноцінні художні твори, переконливо інтерпретувати шедеври «дорослого» мистецтва. Діти-художники, юні віртуози-інструменталісти, поети, актори вже давно довели свою спроможність і пряме відношення до поняття «майстерний». У зв’язку з цим хочеться ще раз підняти питання про роль дитячої художньої творчості у вихованні та навчанні підростаючого покоління. Пропонований матеріал народився не як плід умоглядних роздумів. У ньому – плоди багаторічних пошуків і мрій багатьох і багатьох діячів, які присвятили своє життя дитячому естетичному вихованню.

Серед нетрадиційних моделей шкіл можна гіпотетично уявити навчальний заклад, який максимально реалізує в собі відоме нам з дитинства гасло з «Кондуїту і Швамбранії» Л. Кассіля, а саме – «гра на все життя». Це школа-театр. Устрій її можна було б спробувати описати наступним чином.
Уявімо собі, що ми створюємо навчальний заклад, який буде регулярно ставити дитячі спектаклі – казки, пригоди, фантастику… У зв’язку з цим надзавданням, ми спробуємо йти від наших творчих потреб. Насамперед нам потрібен сценарій. Можна взяти вже готовий, написаний професійним сценаристом. А можна написати його і своїми силами. В останньому випадку ми максимально використовуємо наші можливості – це, в першу чергу, кількість і вік дітей, їх здатності. Ми врахуємо конфігурацію нашої шкільної зали, її технічне забезпечення, зорієнтуємося на глядача, який безпосередньо буде присутній на виставі. Більш того, наше інсценування або авторський сценарій може робити не вчитель словесності. Це може бути літературний цех, в якому діти, що володіють письменницьким даром, будуть створювати тексти п’єс або адаптувати існуючі п’єси для постановок даного колективу. Також вони складуть тексти для пісень, які будуть виконуватися в спектаклях. Вони ж напишуть програмки, слогани для реклами, анонси та критичні статті в шкільну пресу з приводу відбуваються вистав.

театр-шстснНаступний крок – художнє оформлення вистави. Припустимо, одна творча група дітей під керівництвом дорослого майстра створює його сценографію, малює декорації, костюми – спочатку у вигляді макету і ескізів. Інші ж групи реалізують все це у вигляді готових розмальованих конструкцій, зшитих костюмів, сценічної бутафорії. Тобто, до нашого колективу підключається ще і пошивний цех, столярна та слюсарна майстерні, різноманітні художні ремесла, традиційні промисли, рукоділля. Це і м’яка іграшка, і кераміка, і батик, і лозоплетіння – словом, все те, чим пишається хороший центр дитячої творчості. Також будуть потрібні робітники сцени, костюмери, білетери та інша обслуга.

Але повернемося все ж до нашого мистецького цеху. Таланти художників будуть затребувані і в процесі створення програмок, афіш, газет, про які ми вже говорили. Також існують художники по світлу. На сьогоднішній день це складне і досить самостійне мистецтво, про яке окремо можна багато і захоплено говорити. В рамках нашої статті ми просто не охопимо всього різноманіття і потенційних можливостей, які таять чарівні руки і кисті художників, оформлювачів, освітлювачів. Обмежимось поки констатацією необхідності такого складного цеху в загальному механізмі нашої театральної фабрики.

Далі ми потребуємо музичне оформлення. По-перше, хтось повинен скласти музику до вистави. Чому б не зайнятися цим юним композиторам під керівництвом вчителя-професіонала? Існують класи композиції при музичних школах, тобто, дітям це під силу. Наступний крок – аранжування і виконання вигаданого – чи то на інструментах під час самого спектаклю, чи то запис матеріалу в студії з подальшим відтворенням його з носія звукозапису. Може існувати справжній дитячий естрадно-симфонічний оркестр, з хором і солістами. Можна використовувати камерні склади – в залежності від сценічної необхідності. Головне в цьому те, що ми не перебільшуємо дитячі можливості. Всім відомо, що існують дуже сильні дитячі музичні колективи, які працюють, по суті, на професійному рівні.

театр-шстснЯсно, що нам буде потрібен також звукорежисерський цех. Тому що правильно виставити мікрофони, налаштувати звук, записати і звести фонограму, чисто провести спектакль – велике мистецтво. Органічно вписався б в цю систему відеоцех. Так, це чималі гроші, але і перспективи широкі. На перших кроках всіх би влаштувало те, що вистави знімаються, виникає шкільний тележурнал, батьки отримують відеозаписи, що відобразили їх чада. Далі –
проба сил у власній телепередачі, а може бути, і у власному кіно! Розвиток цієї думки може зажадати окремої статті, тому обмежимося поки констатацією такої перспективи.
Далі, який спектакль без хореографії? Танцювальні сцени – родзинка вистави. Крім того, що рухатися повинен вміти кожен, хто наважився вийти на сцену, ще необхідна балетна група, яка буде спеціалізуватися в своєму жанрі.

Також існує цікавий жанр пластичного театру, збудованого на русі і музиці, поетичних інтермедіях і світлових ефектах. Все це жадібно і з апетитом проковтне наше чарівне і ненаситне театральне дітище.
Тепер адміністративний цех. У Міжнародному євпаторійському дитячому театральному центрі «Золотий ключик» такий цех є. Там багато дорослих, але деякі з них – вчорашні студійці. А чому б не пофантазувати далі, уявивши існування дитячого бюро організації глядача, яке буде займатися «збутом» творчої продукції. Також непогано було б фінансові банківські операції довіряти дітям. Хороший стимул вивчати математику.
Для постановок п’єс на іноземних мовах доведеться вчити мови, особливо, якщо це дійсно закінчиться реальної поїздкою за кордон.
Крім роботи всередині глобальних сценічних постановок, що охоплюють всю школу, кожен цех, зрозуміло, може вести і свою власну творчу політику. Художники влаштовують виставки, музиканти – концерти, хореографи – балети. Звукорежисери і телевізійники можуть створити з матріалів вистав аудіо- та відеопродукцію, а адміністративний цех може її реалізувати.

театр-шстснОписувана утопія не так вже й фантастична. Робота хорошого клубу, палацу школярів часто дуже близько наближається до цієї моделі, поступаючись їй, звичайно, в масштабі та ступені «зіграності». Наприклад, новорічні вистави, які вимагають ентузіазму всього колективу дитячого центру чи палацу, часто є зразком злагодженості дій його роз’єднаних до цього частин. Така організація ще й вигідна, тому що виявляє резерви даної установи. Те ж саме відбувається в школах, коли вони готуються до творчих конкурсів, КВК, іншим масштабних заходів і ігор. При цьому, як за помахом чарівної палички, виникає єдиний зацікавлений колектив, відкриваються таланти, відбуваються несподівані взаємодії.

Інша справа, що це не так просто – весь час бути на вістрі творчості. Узгоджувати дії величезного колективу, знаходити спільні інтереси, долати звичайні тертя та образи. Багато що залежить від цілей і завдань керівництва. Якщо директор школи хоче спокійного життя і маленької, але стабільної зарплати для свого колективу, то такий проект – не для нього. Не потягне його і честолюбець, який намагається довести, що «моя школа – супер». Тому що тут необхідна певна широта уявлень, вміння пов’язувати діяльність конкуруючих груп, побудова цілей і завдань, що виходять за рамки власного самоствердження. Взагалі, управління таким колективом навряд чи можливо вузько адміністративними методами. Худрада – ось мозок моделируемого колективу. І, звичайно, особистість головного режисера. Він – перший серед інших рівних членів керівництва. Він – творець і натхненник, вигадник і тиран, ідеолог і просвітитель. Що ми і бачимо часто в хороших дорослих театрах.

Така школа напевно потребує особливого психолого-педагогічного забезпечення. Передбачаємо, що напруги і тертя, які будуть виникати як серед дітей, так і серед педагогів, будуть набагато драматичніше штатних складних ситуацій, що виникають в «нормальної» школи. Знаючі люди підтвердять, що навіть хороший театр – це «тераріум однодумців», а існуючий в ньому вираз «проти кого дружити будемо» може образити тонких цінителів естетики і охоронців моралі. Психологічна служба такому «тераріуму» просто необхідна.
Підводячи підсумки нашого фантазування, необтяженому глибокими обгрунтуваннями через «пілотне» уявлення даної ідеї, хочеться зупинитися на наступному. Театр – воістину чарівний механізм, здатний, подібно до величезного виру, втягнути в себе не тільки окрему школу, а й цілі покоління – як це було, скажімо, за часів ТЮГ. Потенції цього найдавнішого синтетичного мистецтва колосальні. Можливо, що описувана модель годиться тільки для школи, де немає загальноосвітніх предметів, а наявний лише цикл естетичних предметів. Але ж, при відповідному підході в ній знайдеться місце і для фізиків, математиків, істориків, філологів. Вище ми торкалися деяких аспектів існування “не-естетичних» шкільних предметів в такій школі. У зв’язку з цим цікавим є досвід Школи Діалогів Культур, яка внутрішньо тяжіє до театралізації, і яка ефективно використовує методи «вирощування» з гри, малювання, художньої творчості – всього обов’язкового циклу загальноосвітніх предметів.

театр-шстснЩе нас підштовхує в наших пошуках образливий для дитячого театрального творчості факт: як такої повноцінної театральної школи на сьогоднішній день немає! Автори даної статті багато років працюють в сфері дитячого театру в Україні, і з відповідальністю беруться стверджувати це. Є спеціальні музичні школи-інтернати, художні школи (образотворче мистецтво), спортивні школи, школи мистецтв. Існують різні спроби втілити ідею театральної школи. Зокрема, найбільш переконливим нам представляється досвід Клас-центру С.З. Казарновського (м.Москва), який об’єднав під одним дахом музичну та театральну школи. Він, мабуть, найближче підійшов до тієї моделі, яку ми тут пропонуємо. Цікавий досвід представлений в московській кіношколі. Але це – поодинокі випадки. Що ж робити «глибинці»? Можна також заперечити, що роль театральних шкіл грають на сьогоднішній день численні ДШМ – школи мистецтв. Але вони, за нашими спостереженнями, не втілюють основну ідею пропонованої нами воістину театральної школи – ідею синкретизму всіх мистецтв, об’єднання всього навчального, виховного та творчого процесів під покровом єдиного режисерського задуму, одного художнього надзавдання!
І, може бути, найголовніше. Нами рухає віра в спроможність дитячої художньої творчості, переконаність в його невторинності по відношенню до «дорослого» мистецтва. Ми переконані в тому, що дитяча культура – не тільки найважливіша частина загальнолюдської культури. Це особливий розділ мистецтва, метод виховання і освіти. До того ж, не тільки самих дітей, але і дорослих, в першу чергу, їх батьків. І театр може зіграти тут не останню роль.