Батьківські послання.

Як звучить голос в голові вашої дитини?

 

Той голос, яким ми говоримо зі своєю дитиною зараз, залишиться з ним назавжди. Саме цим голосом він буде розмовляти з собою, ставши дорослим. Всі закиди, моралі, наше невдоволення їм буде прийнято за основу його власного ставлення до себе.

Чи зможе він підтримувати себе, підбадьорювати, чи буде у нього безапеляційна віра у власні сили, наскільки він буде добрий до себе і чи зможе він взагалі бути добрим до себе, залежить від того, що ми говоримо йому зараз.

Мамин голос, мамине ставлення, мамині вимоги і очікування – це те батьківське “Я”, яке все життя буде виконувати роль “совісті” і стане “внутрішнім критиком” для дорослої людини. Чи буде цей критик підтримкою або інквізитором, залежить від нас. Батьківські слова і уявлення мами з татом про нього самого, для дитини безумовна істина. Якби сам Бог сказав йому раз і назавжди, який він і що з себе представляє.

Закладене батьками ядро ​​особистості переробити, перефарбувати в інший колір дуже важко. І чим більше в ньому мін і чорних, гучних затягуючих в безодню дірок, тим складніше людині спиратися на себе.

Мамина віра та підтримка, татове визнання безумовної краси і чарівності дочки – це те, завдяки чому зростають спокійні і впевнені в собі жінки.

Роль батька в житті дівчинки – в підтримці та визнанні її досконалості. Для дівчаток тато – ідеал чоловіка. Ніколи не досяжний ідеал. Мудрість батька в тому, щоб любити свою дружину і доньку, але по-різному. Щоб бути з дружиною парою, коханцями, двома люблячими один одного людьми. Саме по цим відносинам в дитинстві, дівчинка буде будувати свою сім’ю.

А в доньку вкласти віру в те, що вона чарівна. Словами вкласти. Дочка бачить свою жіночність очима батька. Його думка – це думка всієї чоловічої половини людства. Визнання її краси і жіночності, плюс безумовна підтримка – це те, що створює глибинне відчуття захищеності та віри в себе.

Мамина віра в сина, в його мужність і самостійність, і при цьому безумовна підтримка тоді, коли йому потрібна допомога, татове повага і визнання – це те, що створює стрижень особистості. Глибинне відчуття себе сильним, повноцінним, справжнім. Це дає опору і стійкість. Непохитну віру у те, що світ тебе любить і завжди підтримає.

Що залишиться з нашими дітьми, коли нас не буде? Наші голоси, ті слова, які ми говорили їм в дитинстві. Наші улюблені фрази. Те, що ми повторювали день у день. Те, що ми говорили в люті і розпачі, з великої любові і бажання захистити. Те, що ми говорили від своєї безпорадності. Те що нам говорили, а ми повторюємо не замислюючись, не вникаючи, тому що так треба, так всіх виховують. Саме на ці фрази, сказані нами із запалом та жаром, в повній переконаності у своїй праведності, буде спиратися наша дитина, коли виросте.

Ми не можемо підстелити соломку під кожну ситуацію, яка може трапитися з дитиною. Крім цього у батьків повно і абсурдних, абсолютно ірраціональних страхів. І в своєму прагненні захистити ми вбиваємо все живе. Всі батьківські послання, які стають для вже дорослої людини нездоланною стіною, були сказані від великої любові і з однією метою – захистити.

Моя робота – це розмовляти з дорослими людьми. Підтримувати, допомагати розібратися і знайти вихід. І знаєте, на що натикаються люди, коли не можуть зробити ні кроку, роблять дурні вчинки, гальмують і всіляко отруюють собі життя? На батьківські послання. На то – “яка ти” і “який ти”. Що ти можеш собі дозволити, а що ні. Чи є у тебе розум, краса, талант чи ні.

Ми дуже довго дивимось на себе очима своїх батьків. І це їм, вже ставши дорослими, ми доводимо, що зможемо, доб’ємося і станемо. Хтось із нас виживає завдяки, а хтось всупереч.

Ми не всемогутні, але для дітей ми боги. І саме на наші послання наші діти будуть спиратися все своє життя.

Автор: Ірина Дибова джерело